CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка
Параллельный перевод
3 Цар. 2
Стронг
CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка

3-я книга Царств

Глава 2

1 Когда приблизилось время Давиду умереть, он сказал своему сыну Соломону:

2 «Я скоро умру, как умирают все люди на земле. Ты же расти, набирайся силы и становись мужчиной.

3 Храни заветы Господа, Бога твоего. Соблюдай Его уставы и заповеди, Его постановления и решения, как написано в Законе Моисея. Тогда ты будешь удачлив во всём, что бы ты ни делал, и везде, куда бы ты ни пошёл.

4 И тогда Господь исполнит обещание, которое Он дал мне. Господь сказал: „Если твои сыновья от всего своего сердца и от всей души своей будут жить согласно Моему наставлению, тогда царём Израиля всегда будет мужчина из твоей семьи”».

5 Затем Давид добавил: «Ты помнишь, что сделал мне Иоав, сын Саруи? Он убил двух командиров израильского войска: Авенира, сына Нира, и Амессая, сына Иефера. Он убил их и пролил их кровь в мирное время, запятнав кровью ремень на своей талии и обувь на своих ногах.

6 Но теперь ты царь! Ты должен наказать его, поступив с ним мудро, но не дай ему умереть мирно от старости!

7 Окажи милость сыновьям Верзеллия галаадитянина. Позволь им быть твоими друзьями и есть за твоим столом. Они были со мной, когда я бежал от твоего брата Авессалома.

8 И помни, Шимей, сын Геры, вениамитянина из Бахурима, всё ещё живёт. Он выкрикивал мне страшные проклятия в тот день, когда я бежал в Маханаим. Когда он вышел мне навстречу у Иордана, я поклялся Господом, что не убью его.

9 Но сейчас не оставь его безнаказанным. Ты человек мудрый и знаешь, что тебе с ним сделать, не дай и ему умереть мирно от старости».

10 Затем Давид умер и был погребён в городе Давида.

11 Давид царствовал в Израиле сорок лет: семь лет в Хевроне и тридцать три года в Иерусалиме.

12 Соломон занял престол своего отца Давида, и никто не сомневался, что он царь.

13 К Вирсавии, матери Соломона, пришёл Адония, сын Аггифы. Вирсавия спросила его: «С миром ли пришёл ты?» Тогда он ответил: «С миром.

14 Я бы хотел попросить тебя об одном одолжении». Она повелела: «Говори».

15 И он сказал: «Ты знаешь, что одно время царство принадлежало мне и весь Израиль считал меня своим царём, но всё изменилось. Сейчас мой брат — царь. Господь выбрал его царём.

16 И теперь у меня есть одна просьба, не откажи мне». Вирсавия спросила: «Чего ты хочешь?»

17 Он ответил: «Я знаю, что царь Соломон сделает всё, что ты попросишь его. Прошу тебя, скажи ему, чтобы он позволил мне жениться на Ависаге сонамитянке».

18 Вирсавия ответила: «Хорошо, я поговорю с царём о тебе».

19 Она пошла к царю Соломону сказать ему об Адонии. Царь встал перед ней, поклонился ей, сел на трон и велел, чтобы принесли другой трон и для его матери, и она села по правую руку от него.

20 Вирсавия сказала ему: «У меня есть к тебе небольшая просьба. Не откажи мне». Царь ответил: «Ты можешь просить, о чём хочешь, мать моя. Я не откажу тебе».

21 Тогда Вирсавия сказала: «Позволь твоему брату Адонии жениться на Ависаге сонамитянке».

22 Царь Соломон ответил матери: «Почему ты просишь меня отдать Ависагу сонамитянку Адонии? Почему ты также не просишь меня позволить ему быть царём? Ведь он мой старший брат, а священник Авиафар и Иоав, сын Саруи, поддерживают его!»

23 Царь Соломон поклялся Господом, сказав: «Пусть Бог накажет меня, если я не заставлю Адонию заплатить за это. Это будет стоить ему жизни!

24 Господь сделал меня царём над Израилем. Он дал мне трон моего отца Давида. Он сдержал Своё слово и дал царство мне и моей семье. Так же верно, как то, что Господь жив, я клянусь, что Адония умрёт сегодня!»

25 И царь Соломон дал приказание Ванее, сыну Иодая. Ванея пошёл и убил Адонию.

26 Затем царь Соломон сказал священнику Авиафару: «Я должен тебя убить, но я позволю тебе вернуться в Анафоф на твои поля. Я не убью тебя сейчас, так как ты помогал нести святой ковчег Господний, когда шёл с моим отцом Давидом, и терпел всё, что терпел мой отец».

27 Соломон сказал Авиафару, что он не может больше быть священником Господа. Так исполнилось слово Господа, которое Он сказал о священнике Илии и его семье в Силоме. (Авиафар был из семьи Илии).

28 Иоав услышал об этом и очень испугался. Он поддерживал Адонию, а не Соломона. Иоав убежал в шатёр Господа и ухватился за рога алтаря.

29 Царю Соломону донесли, что Иоав убежал в шатёр Господа к алтарю. Тогда Соломон послал Ванею, сына Иодая, сказав ему: «Пойди и убей его!»

30 Ванея пришёл в шатёр Господа и сказал Иоаву: «Царь говорит: „Выходи!”» Но Иоав ответил: «Нет, я умру здесь». Ванея вернулся к царю и передал ему слова Иоава.

31 Тогда царь приказал Ванее: «Сделай, как он сказал. Убей его там, а затем похорони. Тогда я и моя семья будем свободны от вины Иоава, который убил невинных людей.

32 Без ведома моего отца Давида он напал и убил двух человек, которые были намного лучше и честнее его. Это были Авенир, сын Нира, израильский военачальник, и Амессай, сын Иефера, иудейский военачальник. Господь накажет Иоава за этих людей, которых он убил.

33 Пусть вина за их смерть будет лежать на Иоаве и на его семье навеки. А Давиду, его потомству, его дому и его трону Бог принесёт навеки мир!»

34 Ванея, сын Иодая, пошёл и убил Иоава. Он был похоронен возле своего дома в пустыне.

35 Царь Соломон назначил Ванею, сына Иодая, начальником над войском вместо Иоава, а Садока царь поставил священником вместо Авиафара.

36 Затем царь позвал к себе Шимея и сказал ему: «Построй себе дом в Иерусалиме, живи здесь и никуда не выходи из города.

37 Если ты уйдёшь из города и перейдёшь поток Кедрон, то будешь убит, и это будет твоя собственная вина».

38 Шимей ответил царю: «Хорошо, господин мой царь, я подчинюсь тебе». После этого Шимей жил в Иерусалиме долгое время.

39 Но через три года двое рабов Шимея убежали к Анхусу, сыну Маахи, царю гефскому. Когда Шимею доложили, что рабы его находятся в Гефе,

40 он оседлал своего осла и отправился в Геф к Анхусу искать своих рабов. Он нашёл рабов и привёл их назад домой.

41 Но Соломону донесли, что Шимей уходил из Иерусалима в Геф и возвратился.

42 Тогда царь позвал Шимея и сказал ему: «Я клялся Господом, что ты умрёшь, если выйдешь из Иерусалима. Я предупреждал тебя, что, если ты уйдёшь куда-нибудь, ты сам будешь виноват в своей смерти. Тогда ты сказал мне: „Хорошо. Я подчинюсь”.

43 Почему же ты нарушил своё обещание и не подчинился моему приказанию?

44 Ты знаешь обо всём зле, которое ты причинил моему отцу Давиду, а теперь Господь накажет тебя за это.

45 Меня же Господь благословит и сделает царство Давида непоколебимым во веки».

46 Затем царь дал приказание Ванее, сыну Иодая, убить Шимея, и тот пошёл и убил его. Итак, Соломон полностью подчинил себе всё царство.

1-а царiв

Розділ 2

1 І набли́зилися Давидові дні до смерти, і він наказав своєму синові Соломонові, говорячи:

2 „Ось я йду дорогою всієї землі, а ти будеш міцни́й та станеш мужем.

3 І будеш ти стерегти́ нака́зи Господа, Бога свого, щоб ходити Його дорогами, щоб стерегти́ постанови Його, заповіді Його, та устави Його й сві́дчення Його, як писано в Мойсеєвім Зако́ні, щоб тобі щастило в усьому, що будеш робити, і скрізь, куди зве́рнешся,

4 щоб ви́повнив Господь слово Своє, яке говорив мені, кажучи: Якщо сини твої будуть стерегти дороги свої, щоб ходити перед лицем Моїм у правді всім своїм серцем та всією душею своєю, то, сказав: Не буде переводу ніко́му від тебе на троні Ізраїлевім!

5 А також ти знаєш, що́ зробив мені Йоа́в, син Церуїн, що́ зробив він двом провідника́м Ізраїлевих військ, — Авнерові, Неровому синові, та Амасі, синові Єтеровому. Він повбивав їх, і пролив воєнну кров у час миру, і попля́мив воєнною кров'ю свого пояса, що на сте́гнах його, та санда́лі свої, що на нога́х його.

6 І ти зро́биш за своєю мудрістю, і не даси зни́зитися сивині́ його мирно до шео́лу.

7 А синам ґілеадянина Барзіллая зробиш ласку, і нехай вони будуть серед тих, що їдять за твоїм столом, бо вони отак прийшли до ме́не, коли я втікав перед Авесаломом, твоїм братом.

8 А ось з тобою Шім'ї, Ґерин син, веніяминівець із Бахуріму. А він прокля́в був мене гострим прокля́ттям того дня, коли я йшов до Маханаїму. Та він прийшов до Йорда́ну стрі́нути мене, і я присягнув йому Господом, говорячи: Не заб'ю тебе мечем!

9 А тепер не прощай йому́, бо ти муж мудрий, і знатимеш, що́ зробити йому, — і ти сивину́ його зведе́ш у крові до шео́лу“.

10 І спочив Давид з батьками своїми, і був похо́ваний у Давидовім Місті.

11 А дні, що Давид царював над Ізраїлем, сорок літ: у Хевроні царював він сім літ, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки.

12 І сів Соломон на троні Давида, батька свого, і його царюва́ння було дуже міцне́.

13 І прийшов Адо́нія, син Гаґґітин, до Вірсавії, Соломонової матері, а вона сказала: „Чи при́хід твій — з миром?“ І він відказав: „З миром“.

14 І сказав: „Справа в мене до те́бе“. А вона відказала: „Говори!“

15 І він сказав: „Ти знаєш, що моє було це царство, і на мене звернув увесь Ізраїль своє обличчя, щоб мені царювати. Та відійшло царство, і доста́лось моєму братові, бо від Господа це сталось йому.

16 А тепер одне бажа́ння жадаю я від тебе: Не відмовляй мені!“ А вона сказала йому: „Говори!“

17 І він сказав: „Скажи цареві Соломонові, — бо він не відмовить тобі, — щоб він дав мені шунаммітку Авішаґ за жінку“.

18 І сказала Вірсавія: „Добре, — я скажу́ про тебе царе́ві“.

19 І прийшла Вірсавія до царя Соломона, щоб сказати йому про Адонія. А цар устав назустріч їй, і вклонився їй, та й сів на своєму троні. І поставив він трона й для царевої матері, і вона сіла по прави́ці його.

20 І сказала вона: „Одне мале жада́ння бажаю я від тебе, — не відмов мені“. І сказав їй цар: „Жадай, мати моя, бо я не відмо́влю тобі“.

21 І сказала вона: „Нехай шунаммітка Авішаґ буде да́на братові твоєму Адонії за жінку“.

22 І відповів цар Соломон та й сказав своїй матері: „І на́що ти про́сиш шунаммітку Авішаґ для Адонії? Та попроси для нього й царства, бо він брат мій, ста́рший від мене, і для нього, і для священика Евіятара, і для Йоава, Церуїного сина“!

23 І присягнув цар Соломон Господом, говорячи: „Так нехай зробить мені Бог, і так нехай додасть, коли не на душу свою говорив Адонія це слово...

24 А тепер, — як живий Господь, що міцно поставив мене й посадовив мене на троні мого батька Давида, і що зробив мені дім, як говорив був, — сьогодні буде вбитий Адо́нія!“

25 І послав цар Соломон через Бенаю, Єгоядиного сина, — і він ура́зив його, і той помер...

26 А священикові Евіятарові цар сказав: „Іди до Анатоту на поля́ свої, бо ти чоловік смерти, а цього дня не вб'ю тебе, бо носив ти ковчега Владики Господа перед обличчям батька мого Давида, і що терпів ти в усьому, в чому терпів мій батько“.

27 І вигнав Соломон Евіятара, щоб не був священиком для Господа, щоб ви́повнилося слово Господнє, яке говорив у Шіло́ на дім Іліїв.

28 А звістка про це прийшла аж до Йоава, бо Йоав схилявся до Адонії, а до Авесалома не схилявся. І втік Йоав до Господньої скинії, і схопи́вся за роги же́ртівника...

29 І доне́сено цареві Соломонові, що Йоав утік до скинії Господньої, і ось він при жертівнику. І послав Соломон Бенаю, Єгоядиного сина, говорячи: „Іди, — урази́ його!“

30 І ввійшов Беная до Господньої скинії, та й сказав до нього: „Так сказав цар: Вийди!“ А той відказав: „Ні, я тут помру!“ І передав Беная цареві це слово, говорячи: „Так сказав Йоав, і так відповів мені“.

31 І сказав йому цар: „Зроби, як я говорив, і врази́ його. І поховаєш його, і зді́ймеш невинну кров, що Йоав пролив був, з мене та з дому мого батька.

32 І нехай оберне Господь його кров на його голову, що він ура́зив був двох мужів справедливих та ліпших від нього, і повбивав їх мече́м, а батько мій Давид того не знав: Авнера, Нериного сина, провідника́ Ізраїлевого війська, та Амасу, сина Єтеревого, провідника́ Юдиного війська.

33 І нехай зве́рнеться їхня кров на голову Йоава та на голову насіння його навіки. А Давидові й насінню його та дому його й трону його нехай буде мир від Господа аж навіки“.

34 І пішов Беная, Єгоядин син, і вра́зив його, та й убив його. І був він похо́ваний у своїм домі в пустині.

35 А цар, замість нього, настанови́в над ві́йськом Бенаю, Єгоядиного сина, а священика Садока цар настановив замість Евіятара.

36 І послав цар, і покликав Шім'ї та й сказав йому: „Збудуй собі дім в Єрусалимі, й осядеш там, і не ви́йдеш звідти ані сюди, ані туди.

37 І буде того дня, як ти ви́йдеш і пере́йдеш поток Кедро́н, то щоб ти добре знав, що конче помреш. Кров твоя буде на голові твоїй!“

38 І сказав Шім'ї до царя: „Добра це річ. Як наказав пан мій цар, так зробить раб твій'.“ І сидів Шім'ї в Єрусалимі багато днів.

39 І сталося в кінці трьох років, і втекли́ двоє рабів Шім'ї до Ахіша, Маахіного сина, ґатського царя. І доне́сли Шім'ї, говорячи: „Ось раби́ твої в Ґаті!“

40 І встав Шім'ї, й осідлав осла свого та й подався до Ахіша, щоб пошукати своїх рабів. І пішов Шім'ї, і привів своїх рабів з Ґату.

41 А Соломонові доне́сено, що Шім'ї пішов з Єрусалиму в Ґат і вернувся.

42 І послав цар, і покликав Шім'ї та й сказав до нього: „Чи ж я не заприсяг тебе Господом, і не взяв свідка проти тебе, говорячи: Того дня, коли ти ви́йдеш і пі́деш туди чи сюди, щоб ти добре знав, що конче помреш? І ти сказав мені: Добра це річ, що я чув.

43 І чому́ ти не додержувався Господньої прися́ги та нака́за, що я наказав був тобі?“

44 І сказав цар до Шім'ї: „Ти знаєш усе те зло, і знало твоє серце, що зробив ти Давидові, батькові моєму. І поверне Господь твоє зло на твою голову.

45 А цар Соломон — благословенний, а Давидів трон буде стояти міцно перед Господнім лицем аж навіки“.

46 І цар наказав Бенаї, Єгоядиному синові, і той вийшов і вра́зив його, — і він помер. І царство зміцніло в Соломоновій руці.

3-я книга Царств

Глава 2

1-а царiв

Розділ 2

1 Когда приблизилось время Давиду умереть, он сказал своему сыну Соломону:

1 І набли́зилися Давидові дні до смерти, і він наказав своєму синові Соломонові, говорячи:

2 «Я скоро умру, как умирают все люди на земле. Ты же расти, набирайся силы и становись мужчиной.

2 „Ось я йду дорогою всієї землі, а ти будеш міцни́й та станеш мужем.

3 Храни заветы Господа, Бога твоего. Соблюдай Его уставы и заповеди, Его постановления и решения, как написано в Законе Моисея. Тогда ты будешь удачлив во всём, что бы ты ни делал, и везде, куда бы ты ни пошёл.

3 І будеш ти стерегти́ нака́зи Господа, Бога свого, щоб ходити Його дорогами, щоб стерегти́ постанови Його, заповіді Його, та устави Його й сві́дчення Його, як писано в Мойсеєвім Зако́ні, щоб тобі щастило в усьому, що будеш робити, і скрізь, куди зве́рнешся,

4 И тогда Господь исполнит обещание, которое Он дал мне. Господь сказал: „Если твои сыновья от всего своего сердца и от всей души своей будут жить согласно Моему наставлению, тогда царём Израиля всегда будет мужчина из твоей семьи”».

4 щоб ви́повнив Господь слово Своє, яке говорив мені, кажучи: Якщо сини твої будуть стерегти дороги свої, щоб ходити перед лицем Моїм у правді всім своїм серцем та всією душею своєю, то, сказав: Не буде переводу ніко́му від тебе на троні Ізраїлевім!

5 Затем Давид добавил: «Ты помнишь, что сделал мне Иоав, сын Саруи? Он убил двух командиров израильского войска: Авенира, сына Нира, и Амессая, сына Иефера. Он убил их и пролил их кровь в мирное время, запятнав кровью ремень на своей талии и обувь на своих ногах.

5 А також ти знаєш, що́ зробив мені Йоа́в, син Церуїн, що́ зробив він двом провідника́м Ізраїлевих військ, — Авнерові, Неровому синові, та Амасі, синові Єтеровому. Він повбивав їх, і пролив воєнну кров у час миру, і попля́мив воєнною кров'ю свого пояса, що на сте́гнах його, та санда́лі свої, що на нога́х його.

6 Но теперь ты царь! Ты должен наказать его, поступив с ним мудро, но не дай ему умереть мирно от старости!

6 І ти зро́биш за своєю мудрістю, і не даси зни́зитися сивині́ його мирно до шео́лу.

7 Окажи милость сыновьям Верзеллия галаадитянина. Позволь им быть твоими друзьями и есть за твоим столом. Они были со мной, когда я бежал от твоего брата Авессалома.

7 А синам ґілеадянина Барзіллая зробиш ласку, і нехай вони будуть серед тих, що їдять за твоїм столом, бо вони отак прийшли до ме́не, коли я втікав перед Авесаломом, твоїм братом.

8 И помни, Шимей, сын Геры, вениамитянина из Бахурима, всё ещё живёт. Он выкрикивал мне страшные проклятия в тот день, когда я бежал в Маханаим. Когда он вышел мне навстречу у Иордана, я поклялся Господом, что не убью его.

8 А ось з тобою Шім'ї, Ґерин син, веніяминівець із Бахуріму. А він прокля́в був мене гострим прокля́ттям того дня, коли я йшов до Маханаїму. Та він прийшов до Йорда́ну стрі́нути мене, і я присягнув йому Господом, говорячи: Не заб'ю тебе мечем!

9 Но сейчас не оставь его безнаказанным. Ты человек мудрый и знаешь, что тебе с ним сделать, не дай и ему умереть мирно от старости».

9 А тепер не прощай йому́, бо ти муж мудрий, і знатимеш, що́ зробити йому, — і ти сивину́ його зведе́ш у крові до шео́лу“.

10 Затем Давид умер и был погребён в городе Давида.

10 І спочив Давид з батьками своїми, і був похо́ваний у Давидовім Місті.

11 Давид царствовал в Израиле сорок лет: семь лет в Хевроне и тридцать три года в Иерусалиме.

11 А дні, що Давид царював над Ізраїлем, сорок літ: у Хевроні царював він сім літ, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки.

12 Соломон занял престол своего отца Давида, и никто не сомневался, что он царь.

12 І сів Соломон на троні Давида, батька свого, і його царюва́ння було дуже міцне́.

13 К Вирсавии, матери Соломона, пришёл Адония, сын Аггифы. Вирсавия спросила его: «С миром ли пришёл ты?» Тогда он ответил: «С миром.

13 І прийшов Адо́нія, син Гаґґітин, до Вірсавії, Соломонової матері, а вона сказала: „Чи при́хід твій — з миром?“ І він відказав: „З миром“.

14 Я бы хотел попросить тебя об одном одолжении». Она повелела: «Говори».

14 І сказав: „Справа в мене до те́бе“. А вона відказала: „Говори!“

15 И он сказал: «Ты знаешь, что одно время царство принадлежало мне и весь Израиль считал меня своим царём, но всё изменилось. Сейчас мой брат — царь. Господь выбрал его царём.

15 І він сказав: „Ти знаєш, що моє було це царство, і на мене звернув увесь Ізраїль своє обличчя, щоб мені царювати. Та відійшло царство, і доста́лось моєму братові, бо від Господа це сталось йому.

16 И теперь у меня есть одна просьба, не откажи мне». Вирсавия спросила: «Чего ты хочешь?»

16 А тепер одне бажа́ння жадаю я від тебе: Не відмовляй мені!“ А вона сказала йому: „Говори!“

17 Он ответил: «Я знаю, что царь Соломон сделает всё, что ты попросишь его. Прошу тебя, скажи ему, чтобы он позволил мне жениться на Ависаге сонамитянке».

17 І він сказав: „Скажи цареві Соломонові, — бо він не відмовить тобі, — щоб він дав мені шунаммітку Авішаґ за жінку“.

18 Вирсавия ответила: «Хорошо, я поговорю с царём о тебе».

18 І сказала Вірсавія: „Добре, — я скажу́ про тебе царе́ві“.

19 Она пошла к царю Соломону сказать ему об Адонии. Царь встал перед ней, поклонился ей, сел на трон и велел, чтобы принесли другой трон и для его матери, и она села по правую руку от него.

19 І прийшла Вірсавія до царя Соломона, щоб сказати йому про Адонія. А цар устав назустріч їй, і вклонився їй, та й сів на своєму троні. І поставив він трона й для царевої матері, і вона сіла по прави́ці його.

20 Вирсавия сказала ему: «У меня есть к тебе небольшая просьба. Не откажи мне». Царь ответил: «Ты можешь просить, о чём хочешь, мать моя. Я не откажу тебе».

20 І сказала вона: „Одне мале жада́ння бажаю я від тебе, — не відмов мені“. І сказав їй цар: „Жадай, мати моя, бо я не відмо́влю тобі“.

21 Тогда Вирсавия сказала: «Позволь твоему брату Адонии жениться на Ависаге сонамитянке».

21 І сказала вона: „Нехай шунаммітка Авішаґ буде да́на братові твоєму Адонії за жінку“.

22 Царь Соломон ответил матери: «Почему ты просишь меня отдать Ависагу сонамитянку Адонии? Почему ты также не просишь меня позволить ему быть царём? Ведь он мой старший брат, а священник Авиафар и Иоав, сын Саруи, поддерживают его!»

22 І відповів цар Соломон та й сказав своїй матері: „І на́що ти про́сиш шунаммітку Авішаґ для Адонії? Та попроси для нього й царства, бо він брат мій, ста́рший від мене, і для нього, і для священика Евіятара, і для Йоава, Церуїного сина“!

23 Царь Соломон поклялся Господом, сказав: «Пусть Бог накажет меня, если я не заставлю Адонию заплатить за это. Это будет стоить ему жизни!

23 І присягнув цар Соломон Господом, говорячи: „Так нехай зробить мені Бог, і так нехай додасть, коли не на душу свою говорив Адонія це слово...

24 Господь сделал меня царём над Израилем. Он дал мне трон моего отца Давида. Он сдержал Своё слово и дал царство мне и моей семье. Так же верно, как то, что Господь жив, я клянусь, что Адония умрёт сегодня!»

24 А тепер, — як живий Господь, що міцно поставив мене й посадовив мене на троні мого батька Давида, і що зробив мені дім, як говорив був, — сьогодні буде вбитий Адо́нія!“

25 И царь Соломон дал приказание Ванее, сыну Иодая. Ванея пошёл и убил Адонию.

25 І послав цар Соломон через Бенаю, Єгоядиного сина, — і він ура́зив його, і той помер...

26 Затем царь Соломон сказал священнику Авиафару: «Я должен тебя убить, но я позволю тебе вернуться в Анафоф на твои поля. Я не убью тебя сейчас, так как ты помогал нести святой ковчег Господний, когда шёл с моим отцом Давидом, и терпел всё, что терпел мой отец».

26 А священикові Евіятарові цар сказав: „Іди до Анатоту на поля́ свої, бо ти чоловік смерти, а цього дня не вб'ю тебе, бо носив ти ковчега Владики Господа перед обличчям батька мого Давида, і що терпів ти в усьому, в чому терпів мій батько“.

27 Соломон сказал Авиафару, что он не может больше быть священником Господа. Так исполнилось слово Господа, которое Он сказал о священнике Илии и его семье в Силоме. (Авиафар был из семьи Илии).

27 І вигнав Соломон Евіятара, щоб не був священиком для Господа, щоб ви́повнилося слово Господнє, яке говорив у Шіло́ на дім Іліїв.

28 Иоав услышал об этом и очень испугался. Он поддерживал Адонию, а не Соломона. Иоав убежал в шатёр Господа и ухватился за рога алтаря.

28 А звістка про це прийшла аж до Йоава, бо Йоав схилявся до Адонії, а до Авесалома не схилявся. І втік Йоав до Господньої скинії, і схопи́вся за роги же́ртівника...

29 Царю Соломону донесли, что Иоав убежал в шатёр Господа к алтарю. Тогда Соломон послал Ванею, сына Иодая, сказав ему: «Пойди и убей его!»

29 І доне́сено цареві Соломонові, що Йоав утік до скинії Господньої, і ось він при жертівнику. І послав Соломон Бенаю, Єгоядиного сина, говорячи: „Іди, — урази́ його!“

30 Ванея пришёл в шатёр Господа и сказал Иоаву: «Царь говорит: „Выходи!”» Но Иоав ответил: «Нет, я умру здесь». Ванея вернулся к царю и передал ему слова Иоава.

30 І ввійшов Беная до Господньої скинії, та й сказав до нього: „Так сказав цар: Вийди!“ А той відказав: „Ні, я тут помру!“ І передав Беная цареві це слово, говорячи: „Так сказав Йоав, і так відповів мені“.

31 Тогда царь приказал Ванее: «Сделай, как он сказал. Убей его там, а затем похорони. Тогда я и моя семья будем свободны от вины Иоава, который убил невинных людей.

31 І сказав йому цар: „Зроби, як я говорив, і врази́ його. І поховаєш його, і зді́ймеш невинну кров, що Йоав пролив був, з мене та з дому мого батька.

32 Без ведома моего отца Давида он напал и убил двух человек, которые были намного лучше и честнее его. Это были Авенир, сын Нира, израильский военачальник, и Амессай, сын Иефера, иудейский военачальник. Господь накажет Иоава за этих людей, которых он убил.

32 І нехай оберне Господь його кров на його голову, що він ура́зив був двох мужів справедливих та ліпших від нього, і повбивав їх мече́м, а батько мій Давид того не знав: Авнера, Нериного сина, провідника́ Ізраїлевого війська, та Амасу, сина Єтеревого, провідника́ Юдиного війська.

33 Пусть вина за их смерть будет лежать на Иоаве и на его семье навеки. А Давиду, его потомству, его дому и его трону Бог принесёт навеки мир!»

33 І нехай зве́рнеться їхня кров на голову Йоава та на голову насіння його навіки. А Давидові й насінню його та дому його й трону його нехай буде мир від Господа аж навіки“.

34 Ванея, сын Иодая, пошёл и убил Иоава. Он был похоронен возле своего дома в пустыне.

34 І пішов Беная, Єгоядин син, і вра́зив його, та й убив його. І був він похо́ваний у своїм домі в пустині.

35 Царь Соломон назначил Ванею, сына Иодая, начальником над войском вместо Иоава, а Садока царь поставил священником вместо Авиафара.

35 А цар, замість нього, настанови́в над ві́йськом Бенаю, Єгоядиного сина, а священика Садока цар настановив замість Евіятара.

36 Затем царь позвал к себе Шимея и сказал ему: «Построй себе дом в Иерусалиме, живи здесь и никуда не выходи из города.

36 І послав цар, і покликав Шім'ї та й сказав йому: „Збудуй собі дім в Єрусалимі, й осядеш там, і не ви́йдеш звідти ані сюди, ані туди.

37 Если ты уйдёшь из города и перейдёшь поток Кедрон, то будешь убит, и это будет твоя собственная вина».

37 І буде того дня, як ти ви́йдеш і пере́йдеш поток Кедро́н, то щоб ти добре знав, що конче помреш. Кров твоя буде на голові твоїй!“

38 Шимей ответил царю: «Хорошо, господин мой царь, я подчинюсь тебе». После этого Шимей жил в Иерусалиме долгое время.

38 І сказав Шім'ї до царя: „Добра це річ. Як наказав пан мій цар, так зробить раб твій'.“ І сидів Шім'ї в Єрусалимі багато днів.

39 Но через три года двое рабов Шимея убежали к Анхусу, сыну Маахи, царю гефскому. Когда Шимею доложили, что рабы его находятся в Гефе,

39 І сталося в кінці трьох років, і втекли́ двоє рабів Шім'ї до Ахіша, Маахіного сина, ґатського царя. І доне́сли Шім'ї, говорячи: „Ось раби́ твої в Ґаті!“

40 он оседлал своего осла и отправился в Геф к Анхусу искать своих рабов. Он нашёл рабов и привёл их назад домой.

40 І встав Шім'ї, й осідлав осла свого та й подався до Ахіша, щоб пошукати своїх рабів. І пішов Шім'ї, і привів своїх рабів з Ґату.

41 Но Соломону донесли, что Шимей уходил из Иерусалима в Геф и возвратился.

41 А Соломонові доне́сено, що Шім'ї пішов з Єрусалиму в Ґат і вернувся.

42 Тогда царь позвал Шимея и сказал ему: «Я клялся Господом, что ты умрёшь, если выйдешь из Иерусалима. Я предупреждал тебя, что, если ты уйдёшь куда-нибудь, ты сам будешь виноват в своей смерти. Тогда ты сказал мне: „Хорошо. Я подчинюсь”.

42 І послав цар, і покликав Шім'ї та й сказав до нього: „Чи ж я не заприсяг тебе Господом, і не взяв свідка проти тебе, говорячи: Того дня, коли ти ви́йдеш і пі́деш туди чи сюди, щоб ти добре знав, що конче помреш? І ти сказав мені: Добра це річ, що я чув.

43 Почему же ты нарушил своё обещание и не подчинился моему приказанию?

43 І чому́ ти не додержувався Господньої прися́ги та нака́за, що я наказав був тобі?“

44 Ты знаешь обо всём зле, которое ты причинил моему отцу Давиду, а теперь Господь накажет тебя за это.

44 І сказав цар до Шім'ї: „Ти знаєш усе те зло, і знало твоє серце, що зробив ти Давидові, батькові моєму. І поверне Господь твоє зло на твою голову.

45 Меня же Господь благословит и сделает царство Давида непоколебимым во веки».

45 А цар Соломон — благословенний, а Давидів трон буде стояти міцно перед Господнім лицем аж навіки“.

46 Затем царь дал приказание Ванее, сыну Иодая, убить Шимея, и тот пошёл и убил его. Итак, Соломон полностью подчинил себе всё царство.

46 І цар наказав Бенаї, Єгоядиному синові, і той вийшов і вра́зив його, — і він помер. І царство зміцніло в Соломоновій руці.